Легенда про вишиванку (традиційну українську вишиванку)

http://euromaidanpress.com/2015/05/21/legend-of-the-vyshyvanka-traditional-ukrainian-emboidered-shirt/

Записав І. М. Розвадовський (1918 р.н.) м. Теребовля 1978 р.

Був час, коли люди почали падати на землю і вмирати один за одним. Ніхто не знав, що стало причиною цієї хвороби. Чоловік іде по дорозі і раптом падає, його шкіра стає чорною, і він вмирає.

Люди покидали свої села і втікали в ліс. Але хвороба їх переслідувала. Не щадило ні молодих, ні старих. Настав час, коли померлих уже нікому було ховати…

У селі на березі Дністра жила бідна вдова Марія. Чума забрала її чоловіка і п'ятьох дітей. Жива була тільки молодша дочка Іванка. Марія стояла на сторожі своєї доньки, оберігаючи її як найдорожчий скарб.

Але хвороба увійшла в їхній дім. Іванка почала бліднути й чахнути; вона відмовлялася від їжі, пила тільки воду і марніла на очах у матері. Вона благала матір:

– Рятуй мене, мамо, я не хочу вмирати!

Її сумні й сумні очі слідкували за матір’ю по кімнаті.

Одного вечора до їхнього будинку зайшла стара жінка.

Марія не бачила й не чула, як вона зайшла.

– Слава Богу! Хороший день!

– Слава Богу!

- Що це? Ваша остання дитина помирає?

– Та хоч би вона жила!

Марія кинулася до старенької:

– Люба бабусю, молю Бога, щоб визволив нас, врятував мою останню дитину. Я не хочу залишитися одна на старість!

Стара жінка прийняла близько до серця її благання і сказала:

– Я відкрию вам секрет цієї страшної хвороби. Але поклянися нікому не казати. Клянись своєю дитиною.

– Клянусь… дочкою!

– Наш Господь наслав на нас Чорну Смерть. Кількість грішників зросла. Бог наказав, щоб усі люди, які не носять хреста, загинули. Дияволи сміялися, танцювали і продовжували вбивати всіх, хто не носив хрестика. Вони не дбали про людські душі. І ось праведні загинули разом із нечестивими та злими… Ви оплакували мертвих у своїй родині. Я тобі пораджу... Вишивай хрестиком на рукавах, на пазусі, скрізь. Користуйся чорним або червоним кольором, щоб дияволи здалеку бачили… Але нікому не кажи, інакше побачиш, як твоя донька гине на твоїх очах…

Трохи більше години знадобилося Марійці, щоб вишити блузку доньки червоно-чорним кольором. Хрестики та вишиті хрестиками сяяли й палали на сонці. Ще одну блузку собі вишила. З кожним днем ​​здоров'я Іванки покращувалося. Вона запитала маму:

– Додайте, будь ласка, мамо, вишитий віночок із терну… і гілку калини…

Селяни дивувалися вражаючій вишиванці Іванки та припускали, що вона, ймовірно, збирається піти в ліс і жити сама. Хрести були призначені для Божого благословення.

Здоров'я Іванки покращилося; вона почала стрибати, сміятися і співати. Проте серце її матері розривалося щоразу, коли вона бачила, як мертвих везуть на цвинтар.

Одного разу до хати увірвалася Іванка зі сльозами на обличчі. Вона схопила маму за руку і потягла на подвір’я до сусіда. З хати виносили труну, в якій везли Іванкині друзі, двоє маленьких близнят.

Марійка худла й худла; вона стала тінню самої себе. Вона день і ніч пестила і цілувала доньку, а темні грозові хмари клубилися в її голові:

– Боже милий! Ти моя єдина надія!

… Але діти продовжували вмирати…

– Господи! Я не переживу всіх цих смертей!

Вона не могла більше цього терпіти. Бігла вона, розпатлана і перелякана, від хати до хати:

– Вишивайте хрестиком, друзі мої любі… вишивайте хрестиками свої сорочки та одяг… і будете жити! Рятуйте себе!

Селяни зачинилися в домівках. Вони думали, що за Марійкою прийшла смерть. Ніхто їй не вірив.

Марія побігла додому, взяла Іванка на руки і поспішила до сільської церкви. Задзвеніла в церковні дзвони, збіглися селяни.

Марійка поцілувала дочку і звернулася до натовпу:

— Значить, ви мені не вірите! Ви думаєте, що я дурень! Ну, хай буде так... Мені боляче і плачу за ваших дітей! – Повернулася і зірвала вишиванку зі спини Іванки.

Шкіра дитини почорніла, вона сповзла на землю і померла.

– Вбивці! А тепер ідіть додому та вишивайте дітям і собі одяг! – сказала вона і мертва впала до ніг своєї дочки..

З того дня чума зникла за лісами й морями. Люди почали шити та вишивати. Пізніше вишиті хрестики відпали. Матері вчили своїх дочок, а дочки своїх дочок, і кожну оселю прикрашала вишита сорочка, фартух чи блузка.

Такий гарний одяг носять донині.

Але мало хто знає походження цієї краси...